Інколи мене питають запоребрикові знайомі: «Как так получилось, что ты за Украину? У тебя фамилия русская»

Інколи мене питають запоребрикові знайомі — Как так получилось, что ты за Украину?

Ну мама у тебя украинка c Сахновщины, ладно…. ты тоже там родилась…ладно… Но папа ведь твой — русский, из русской глубинки, с Вятки! У тебя фамилия русская!

Не кори, що я зрадила «русскую» кров…

Не по ній рветься серце шматками!

Коли танком на Щастя поїхав твій Псков,

Вона витекла разом з сльозами!

Я кусала до болю і пальці, і губи,

Навіть чула, як кров закипає, пече,

Коли в хлопця знайшли ваші звірі тризуба

І відтяли ту руку по саме плече!

Кров юшила із хлопця і била фонтаном,

Червоніла навколо донецька земля.

Мої очі накрилися сивим туманом –

В тім кривавім потоці була і моя!

Серце билось моє наче зранена птаха,

А по жилах неслась збожеволівша кров,

Коли цвинтарем став Іловайськ…. Волноваха

І дитину «розп’яв» ваш гидкий людолов!

Кров стискала мої вмить побілені скроні,

І здавалось мені — зупиняється серце,

Коли ви катували солдатів в полоні,

А живих повели по проспектах Донецька !

Мені разом із хлопцями в грудях пекло,

Коли мову і прапор ганьбили буряти.

Мої очі зелені ставали як скло,

Коли в небо пішли українські солдати.

…. Але скоро навала російськая згине.

Я не хочу твоїх запитань і розмов,

В моєм серці живе і болить Україна!

От і думай тепер, яка в мене кров…

Тетяна Малахова

Джерело

error: Content is protected !!