Іра чекала й молилася, щоб повернувся живим. Роман отримав серйозне поранення, але вижив і таки …

Кохання на війні буває. Іра та Роман зустрілися під ДАПом у грудні 2014 року. Вона зі Львову, він з Дніпра. Ірина приїхала з волонтерською та журналістською місією. Роман був бійцем 93-ї бригади.

Хлопці, що керували автобусом з «волонтеркою», втекли. Тому у 14-му Ірі довелося самій довозити допомогу до пункту призначення. У період боїв за Донецький аеропорт смілива дівчина дісталася на передову, а от транспорту, щоб повернутися назад, просто не було.

Тоді ж і з’явився Рома. Без лицарських обладунків, але з умовно працюючою ротною «Нивою». Разом із товаришем він вивіз Ірину із «червоної зони». Так і зав’язалося – телефонні розмови та спілкування, «коли все тихо, нема бою чи обстрілу». За тиждень Рома зробив Ірі пропозицію, але вона сприйняла це як жарт.

У кривавому січні 2015-го хлопець потрапив у ДАП. Іра чекала й молилася, щоб повернувся живим. Роман отримав серйозне поранення, але вижив і таки повернувся до своєї Іри. Через рік вона нарешті відповіла йому: «Так!» А ще за рік з’явився Устим.

Зараз Ірина та Роман живуть як звичайна патріотична родина – виховують сина і роблять усе від себе можливе, щоб наблизити перемогу. Попри продовження реабілітації, Рома часто їздить на передову у ролі волонтера. Іра, тим часом, знімає документальні фільми про загиблих бійців.

Як і усі інші фронтові пари, Ірина та Роман живуть по черзі у двох реальностях: у світі війни та у світі відносного спокою. З війни не так просто повернутися. Але вони раз за разом повертаються – заради сина. У його житті не має бути війни.
Я бажаю, щоб усі історії фронтового кохання мали такий самий фінал: вони повернулися і, попри життєві труднощі, вони щасливі, адже кохають одне одного і своїх дітей. Банально? То й що? Нехай так і буде. Завжди.

Джерело

error: Content is protected !!