Росіяни повернулися о 3:30, і ніч перетворилась на Тартар. Я намагався не звертати увагу. Але не втримався відкрив двері і крикнув…

Росіяни повернулися о 3:30, і ніч перетворилась на Тартар.

Хтось бігав сходами, сходи обурено скрипіли, хтось надривно відхаркував легені, хтось олігофренично реготав, хтось волав «Николь, ты где, Николь!». Весь цей диявольський бестіарій безжально знищував мій сон, на який я дуже розраховував, оскільки попередня ніч була дуже короткою.

Я намагався не звертати увагу, використовував медитаційну техніку, дихальні вправи, читав по черзі то Еразма Роттердамського, снодійного як «Донорміл», то Прохаська, транквілізуючого як «Гідазепам» – все марно.

Відкрив двері і крикнув:

– Панове росіяни, а можна трохи тихіше?!

Вони змовкли, потім жіночий голос пошепки запитав:

– Что он говорит?

– Я говорю, не могли бы вы здесь быть свиньями немного меньше, чем обычно, – прокричав я російською, щоб ці лінгвоінваліди не витрачали час не переклад.

– Нам что – молчать? – драматично спитав хтось.

– А чем вы, блять, у себя дома обычно занимаетесь? Да, молчать!

Вони замовкли. Я ліг у ліжко. Засинаючи, встиг згадати, що обіцяв проголосувати лише за того політика, який закриє кордон для цієї пошесті.

Sergii Ivanov

Джерело

error: Content is protected !!