В автобус зайшов воїн АТО. Те, що сталось далі пасажири запам’ятають надовго

Західна Україна. Міський автобус. Полудень. Людей не багато. Заходить воїн АТО. В формі з дорожною сумкою. В руках букет квітів. Втомлений. Але на вигляд дуже спокійний. Мені подумалось, що він приїхав додому, на ротацію чи у відпустку. До мами або дружини. Замріяний. Може сюрприз буде для домашніх. Так мені здалося.

На сусідньому сидінні сидить мужчинка років трохи за 50, лисуватий, очі маленькі, глибоко посаджені. Вираз обличчя такий, що йому весь світ винен. До жуті неприємний тип. Коситься на атовця якось дуже недоброзичливо.

Я спостерігаю. Заходить жіночка пенсійного віку, місць немає. Атовець сидить притуливши голову до вікна, весь в своїй задумі.

Лисий до атовця зі злістю : «Слиш, ты, уступи место, не видиш женщина пожилая.» Солдат мовчки звільняє місце. Лисий не вгамовується: «Понадевают форму, мужиков из себя корчат, розбомбили весь Донбас, из-за таких как, ты мы дома лишились. На старости лет беженцами стали. Чего ты поперся на Донбасс. Мало тебе здесь места , бандеровец? Чего у себя дома не живёшь спокойно? А? Чего молчишь?»

Пасажири почали переглядатись, нависла напруга, а лисий не змовкає. Мабуть йому давно кортіло на когось своє лайно вилити.

Жіночка, що їй солдат місце звільнив хотіла щось сказати, та боєць перебив, і так спокійно до лисого: «Та не кипишуй дедуля все будет норм, как только освободим мою родную Макеевку от руского дерьма, так сразу за таких ка ты возьмёмся.» Настала мертва тиша. Солдат взяв сумку, підійшов до виходу « Слава Україні!» — гукнув, і вийшов на зупинці.

error: Content is protected !!