Востаннє я бачила Міфа у ніч з 28 на 29-те. І вже о третій ночі група вийшла на штурм. 300. 300. 200

Lera Burlakova

Востаннє я бачила Міфа у ніч з 28 на 29-те. Він поспав зовсім трохи. Потім останні кілька годин перед виходом просидів з нами на Молоті. І вже годині о третій ночі, здається, група вийшла на штурм. Він теж, звісно. Анархіст тоді тільки прокинувся, і спочатку забув щось у бліндажі, потім ледь не пішов у капцях, коротше, метушився 🙂 , і, здається, саме Міф кричав йому, що, мовляв, даваааааай, пішли вже скоріше. І вони пішли.

Пішли майже всі. Наші крайні позиції залишилися не те, щоб зовсім порожніми, але людей можна було перерахувати на пальцях. Перлинка Halyna Klempouz, Медик Николай Чопенко, Дід, Ангел Миха Козаченко і ще трохи тих, кого я вже й не пам’ятаю, бо далі вони з нами не були.

Мені страшенно не хотілося залишатися, але здавалося, що влаштовувати істерику і проситися з усіма всупереч вже озвученому наказу залишитися – дуже тупо та по-дитячому. І тому, що це армія. І тому, що АГС-то залишається…

Вже за кілька годин я дізналася, що як би це не було по-дитячому – Курт, який теж мав залишитися і бути на другому АГСі разом з Ангелом, не посоромився і дозвіл йти випросив у останню хвилину. Він був важко поранений того ранку.

А для нас далі був лише ефір. Групи Чорного і Морпіха зайняли Мурашник. Групам Чорного і Морпіха наказали звільнити Мурашник, бо «подзвонили з Києва»… Інші дві групи, наші, прийняли бій біля блокпоста. 300. 300. 200. Неймовірно поганий зв’язок, майже його відсутність.

Потім вже наша беха, яка їде зі Скорпіона за пораненими вперед дебальцевскою трасою. І повертається. Зупиняється на мить біля нас, щоб зіскочили ті, хто цілий, і тоді вже хтось каже мені, що Міф загинув.

На дугу його притягнула я. І буквально за пару днів до загибелі він бурчав, що на дузі нуднувато, і що треба нам пакувати валізи та їхати до Да Вінчі. Може, тоді Міф був би живий досі.

Але… Щиро сподіваюсь, бро, що того ранку тобі було весело. Хоча, звісно, всім тебе дуже бракує.

Джерело